14.12.2019
ROTA VICENTINA - ПІШКИ СТЕЖИНОЮ РИБАЛОК
Південний захід Португалії - неймовірно красивий та безлюдний. Тут над скелями літають лелеки та чайки, а невтомні серфери намагаються підкорити чергову хвилю. Океан ніколи не змовкає, і по краєчку суходолу в'ється ледь помітна стежина.
Це Rota Vicentina - пішохідний маршрут, котрим люблять подорожувати поціновувачі прогулянок серед скель і піщаних дюн. Стежина поки що маловідома серед мандрівників, але незабаром тут буде не проштовхнутися. Тож треба поспішати, щоб відчути себе наодинці з океаном, вітром й дикою недоторканою природою Португалії.

СОЛО-ПОДОРОЖ ПІШКИ - ПОБУТИ НАОДИНЦІ З СОБОЮ
Чотири роки тому я відкрила для себе новий вид подорожей - самотньо ходити пішки по теплих і смачних країнах Європи. Про це написано безліч книжок й знято не менше фільмів. Але кожен раз, коли я збираю рюкзак, моє серце завмирає в очікуванні нової пригоди. Навіщо я кожен рік збираюся в дорогу? Побути наодинці з собою - це особливе задоволення: побачити нові обрії, зустріти цікавих людей, відчути свої можливості й побачити життя іншої країни без поспіху.
Така подорож - геть не нудна: можна знайомитися з місцевими мешканцями, занурюватися у спілкування з природою, дізнаватися про місцеві традиції. Кінець кінцем, завжди знайдеться попутник, із котрим можна перекинутися парою слів, розділити хліб та склянку вина. А втома? Звичайно, пройти пішки пару сотень кілометрів - це геть не те, що полежати на пляжі. Але можливість очистити до блиску свідомість й позбутися пари зайвих кілограмів на тлі нескінченного океанського простору - ідеальний комплекс для тіла й мозку.

Безпека таких подорожей - цілком і повністю відповідальність самого мандрівника. Звичайно, мене турбують питання, як вибратися з маршруту, якщо щось трапиться. А якщо закінчиться вода й наступить зневоднення? А раптом я заблукаю й згублю стежку, зітру ноги або втрачу свідомість від спеки? Але насправді не такий страшний чорт, як його малюють. Я не перший рік ходжу пішки й знаю, як підготуватися до такої подорожі. По-перше, вже на місці купую місцеву сім-карту, щоб завжди бути на зв'язку. По-друге, залишаю план маршруту рідним й щоденно підтримую з ними зв'язок, періодично відправляю координати свого місця знаходження. По-третє, завжди запасаюся водою та їжею. По-четверте, у мене завжди е страховка, котра покриє госпіталізацію, і можна трохи переплатити за термінову евакуацію. По-п'яте, я докладно вивчаю маршрут, перед тим як вирушити в дорогу. Ну і найголовніше - я впевнена у тому, що мене ніхто не образить, тому що хороших людей на Землі значно більше, а погані не ходять пішки у таку далечінь.

ROTA VICENTINA - МАРШРУТ ДЛЯ РОМАНТИКІВ
Цього року я вибрала прогулянку південним заходом Португалії згідно маршруту Rota Vicentina (Дорога святого Вінцента), який поділяється на Стежку рибалок та Історичний шлях. Довжина Стежки рибалок - маршруту вздовж узбережжя океану - близько 220 км. Чому саме Португалія? Тому що в листопаді тут ще тепло - температура сягає 18-20 градусів, практично немає дощів, відносно недорого та ще й смачно. Чудова країна для подорожі у вогкий похмурий сезон: коли у нас уже холодно - там сяє сонце. Стежка чудово розмічена синьо-блакитними смужками, котрі добре видно звідусіль. На дерев'яних стовпчиках, камінні, деревах та на всьому іншому, де тільки можна, - позначки, щоб подорожні не збилися зі шляху. Орієнтуватися не складно - якщо з півночі йти на південь, океан завжди по праву руку, й навпаки.

Можна почати свій шлях із півдня - з Лагуша, щоб через 12 днів дійти до Порто-Кову. Я ж вирішила йти з півночі, щоб із наближенням зими не ставало прохолодніше. Хоча, в принципі, погода на південно-західному узбережжі виявилася всюди однаковою. Щоб дістатися початку маршруту, треба прилетіти у Лісабон, а звідти на автобусі доїхати до Порто-Кову. Маршрут поділено на комфортні етапи, у кінці кожного обов'язково розташоване невеличке село або містечко, де в будь-якої пори року можна знайти ночівлю й пару-трійку кав'ярень або ресторанів, де за невеликі гроші завжди запропонують щось португальське й смачне. Щоденно треба проходити по 15-20 км - цілком комфортна відстань, щоб у спокійному темпі рухатися, нікуди не поспішаючи, йти й милуватися красою природи. У листопаді житло заздалегідь можна не бронювати - у мене все відбувалося у режимі «сьогодні на завтра». Але таке можливо тільки завдяки низькому сезону - восени й навесні на цьому узбережжі майже нікого. А влітку подорожувати пішки тут надто спекотно - температура підіймається вище сорока градусів, що небезпечно для здоров'я.

Стежка тягнеться вздовж узбережжя океану, по пагорбах та відлюдних пляжах. Йти частіш за все доводиться по піску, який встеляє прибережні скелі, рідше - по камінню. Але головне - майже завжди знаходишся поруч з океаном, котрий навіть без вітру гуде й дихає, і його дихання налаштовує на медитативний ритм подорожі. Намилуватися безкрайніми просторами скель і хвиль просто неможливо. Зупиняєшся кожні 10-15 хвилин, щоб сфотографувати черговий вигин скелі або новий несамовитої краси пейзаж. Зупинившись на краєчку скелі, можна спостерігати, як чайки шугають над мереживними хвилями, дихати солонкуватим бризом, мружитися від сонячних доріжок на нескінченній океанській далечі. Й відчувати, як спокій і краса заповнюють душу по самісінькі вінця.

НЕДОТОРКАНА ПРИРОДА Й СІЛЬСЬКЕ ЖИТТЯ
Південний захід Португалії дивовижно поєднує безлюдне узбережжя й маленькі серферські селища, пустельність безкраїх пляжів, бурхливі океанські хвилі й затишні, захищені від сторонніх поглядів, лагуни. А ще круті скелі невірогідних форм і відтінків, на котрих покояться величезні піщані дюни, що заросли сукулентами та вереском. У невеличких селах на березі океану в листопаді життя майже завмирає, майже всі ресторани й готелі закриваються до весни. Залишаються найстійкіші пансіони й хостели, у котрі прийдуть мандрівники-пішоходи або приїдуть у своїх домівках на колесах серфери - підкорювачі високих хвиль.
А ще на шляху зустрічаються рибалки - вони сидять на багатометрових скелях і ввечері навіть примудряються принести додому якусь здобич. Особливо цікаво спостерігати, як ловлять восьминогів у відлив: рибалки шукають їх під камінням й витягають спеціальними гачками. У рибальських селищах весь берег заставлений човнами й пастками для крабів. В усьому селищі може бути лише десяток побілених будиночків із черепичною покрівлею, й обов'язково - симпатичний ресторан, у котрому за порівняно невеликі гроші можна скуштувати свіжий улов: рибу, пасту з молюсками, традиційні сардини, запечені у солі, восьминогів із паприкою й креветок у часниковому соусі. Готують просто, але смачно, а зелене вино - Vino Verde - неодмінний супутник таких гастрономічних посиденьок.

На полях, що простяглися вздовж океану, вирощують солодку картоплю - батат. Цікаве й несподіване видовище - вирощування килимкових газонів. Коли трава підростає, її зрізують рівними смужками, а потім сіють нову, збираючи безкінечний «врожай». Цікаво, що на південному заході Португалії на полях працюють індуси й непальці. То ж коли побачите індійську лавку, почуєте індійську музику або відчуєте аромат карі у португальській глушині - не дивуйтеся.

АЛГАРВЕ: ДЕ БІЛІ МІСТА ВІДДЗЕРКАЛЮЮТЬСЯ У ЛАЗУРНОМУ ОКЕАНІ
Більшість туристів, що йдуть із півночі по Rota Vicentina, доходять до крайньої південно-західної межі Португалії - мису Сан-Винценте. Біля маяка вони зазвичай закінчують свій шлях, бо за 10 днів встигають побачити «концентрат» узбережної краси. А якщо попрямувати далі на схід, з'явиться цивілізація й океан припинить свої бурхливі пестощі прибережних скель. Він стане тихим, ніжним, бірюзово-блакитним, і нарешті з'являться пляжі, придатні для купання.

Це узбережжя з квітня по жовтень заповнюють мільйони відпочиваючих. Тут робиться багатолюдно і гамірно, адже південь - практично єдина пляжно-туристична частина Португалії. Від Лагуша до Фару простяглися дивовижної краси пляжі з золотисто-жовтим дрібним піском, оточені скелями фантастичних форм. У Лагуші неймовірні рибні ресторани, а від пляжів із червоними глинистими скелями можна просто збожеволіти. З Портимана варто потрапити до величезних печер, на пляжі Бенагіл їх можна побачити згори або ж заплисти з океану на каяках. Один із найчарівніших пляжів - Сан-Рафаель - нагадує скелями бухту Пхіпхі у Таїланді, а природні скельні арки Марина-біч не залишають байдужими навіть тих, хто вже бачив чимало дивовиж. Природа, ніби бавлячись у піщані замки, створила зі скель, глини та піску справжнє диво, подарувала Португалії чарівний куточок, куди хочеться неодмінно повернутися, аби досліджувати його крок за кроком.
ПОДІЛИТИСЯ:
Автор: Ірина САВИНА
ІНШI СТАТТI В РУБРИЦI Tourstyle
Tourstyle
21.09.2019
МУЗЕЇ СУВОРОГО РЕЖИМУ
Подорожі з адреналіном - це не тільки екстрим у горах або на морях-океанах, а ще й екскурсії, які пробуджують уяву. Причому до
Tourstyle
18.08.2019
ФЕЄРІЯ ФОНТАНІВ ЄВРОПИ
Мандрівники кажуть: якщо під час подорожі кинеш монетку до фонтану, то обов'язково повернешся в те місто, яке тебе зачарувало.
Tourstyle
07.08.2019
КРУГОСВІТКА АРТЕМІЯ СУРІНА - НАВКОЛО СВІТУ ЗА 280 ДНІВ
21 липня до України з кругосвітки повернувся відомий мандрівник Артемій Сурін. Він здійснив навколосвітню подорож за 280 діб і
Tourstyle
05.08.2019
ТРЕВЕЛ-БЛОГЕРСТВО: РОБОТА ЧИ РОЗВАГА ?
У світі - тотальний бум на блогерство. Ця хвиля захлеснула вже й Україну. Інфлуєнсери й справді зараз мають найпотужніший вплив у