23.02.2019
ПЕРЛИНИ ЛАЗУРОВОГО БЕРЕГА
Можливість самостійного вибору маршрутів за безвізового режиму дозволяє оглянути принадні місця, які раніше не входили до традиційних пакетів турфірм, зокрема Лазурового Берега. Зазвичай практикували дводенне перебування у Ніцці для екскурсій до Монте-Карло та Канн. Часом розширена програма передбачала відвідини Сен-Поль-де-Вансу, Ментони чи Антібу, оминаючи, наприклад, фантастичні пейзажі мису Кап-Ферра та бухти Віль-Франш.
Проте парадокс полягав у тому, що практично всі туристи, що принаймні один раз побували на стандартних екскурсійних виїздах з Ніцци у бік Марселю, мають певну уяву про ці місця, хоча вони із висоти верхнього траверсу на перший погляд залишалися недосяжними. Справа у тому, що по дорозі до Монако чи Ментони туристичні автобуси зазвичай зупиняються для фотосесій біля балюстради, з якої відкривається фантастичний краєвид, що охоплює бухту Віль-Франш-сюр-Мер та мис Кап-Ферра.
БУХТА ВІЛЬ-ФРАНШ - ДОСЯГНЕНЕ НЕДОСЯЖНЕ
Кілька років тому, перебуваючи майже тиждень у Ніцці з нагоди місцевих карнавалів і маючи достатньо часу для пошуків оригінальних маршрутів, я вирішила дослідити траси місцевих автобусів, які курсують під загальною назвою «Лазуровий Берег». Виявилося, що мис Кап-Ферра та бухта Віль-Франш-сюр-Мер фактично вважаються територією Великої Ніцци. І до них можна дістатися за просто символічну ціну десь в 2 євро.

Щойно проминувши по узбережжю знаменитий Променад дез-Англез, затамувала подих від нової панорами, яка розгорталася зразу ж за рогом. Прошу водія терміново зупинитися. З дитячим захопленням насолоджуюся поступовим наближенням до створених неголеними колючими кактусами та секулентами живоплотів, що захищають від траси спокій бухти Віль-Франш. Милуюся мінливим погойдуванням праворуч на причалах десятків яхт. А переді мною -- залишки середньовічної фортеці, по нижньому карнизу якої вздовж морського узбережжя виходжу до міста. І оглядаю амфітеатр лабіринтів застиглих у давнині вузеньких вуличок, які віками оберігають романтику п’янкого спокою.
Відчуття, що потрапила у часи Мопассана та Моне. Все просякнуте неспішністю таїни буття, що застигло у бокалах з рожевим вином, незмінно супроводжуючих подачу в місцевих тавернах казанів з мідіями, чорнявими мушлями, якими відвідувачі нібито розраховуються з морем за його дари.
Трохи далі нагорі проходить знаменита Via Aurelia, якою римляни ще в античні часи підтримували зв'язок зі своїми колоніями у Галії та Іберії. Мені туди, там траса і автобус, яким маю потрапити на схожий на ящірку півострів Кап-Ферра, що своїм довжелезним хвостом-перешийком відокремлює бухту Віль-Франш від сусідів.
ВІЛЛА РОТШІЛЬД - РОЖЕВА ПРИМХА БАРОНЕСИ
Проте мис Кап-Ферра-сюр-Мер приваблює шукачів не тільки своїм надзвичайним ландшафтом, але й перш за все можливістю відвідати чи не найбагатшу віллу Лазурового Берега -- славнозвісний маєток Беатріс де-Ротшільд, ексцентричної колекціонерки, якій багатства сімейного клану, а також чоловіка Ефруссі (до речі, родом з Одеси), дозволили реалізувати її примхливі забаганки. Її садиба, побудована усього за чотири роки із залученням десь двох десятків зодчих, являє собою еклектичне поєднання італо-іспанських історичних архітектурних стилів. Проте у камерному виконанні це створює досить гармонійне відчуття інтимного комфорту. А рожеве вбрання фасаду примушує забути про важкувату неприступність взятих за зразок флорентійських палаццо епохи Відродження. Чудове патіо нижнього поверху вдало поєднує стрункі колони рожевого веронського мармуру з мавританськими арками, які утримують верхню галерею, що охоплює простір внутрішнього холу, оздобленого вишуканими металевими решітками.

Звідси починається анфілада салонів у стилі улюбленого Беатріс французького бароко. Розташовані по периметру невеликі кімнати сповнені домашнього затишку завдяки м’яким меблям XVI-XVII століть. Пастельних тонів старовинні гобелени слугують чудовим фоном для колекції акварелей Жана Оноре Фрагонара чи живопису Франсуа Буше або Клода Моне та Огюста Ренуара. Щодо шедеврів севрського, венсенського та мейсенського фарфору, то їм ліпше відповідають помпейські розписи стін, які ненав’язливо доповнюють інтер’єри.
Але краще говорити не про стилізацію, як у славнозвісному готелі «Негреско», чи палацову розкіш князівської резиденції в Монако, а скоріше, про аристократичний салон високого кшталту, де зібрані раритетні надбання баронеси, зокрема особисті речі династії Бурбонів. Вона створювала цю віллу, як дорогоцінну скарбничку, доповнюючи насолодою від споглядання вази, що колись належала маркізі Помпадур, чи виставленими у шафі старовинними сукнями. У цьому, напевно, секрет вдалого поєднання воєдино музейної експозиції та житла, яким Беатріс Ефруссі де-Ротшільд фактично не користувалася -- за весь час вона провела у ньому десь близько трьох тижнів. А померла 1934 року у Швейцарії, заповівши свій музей Академії витончених мистецтв Інституту Франції, який запровадив відкритий доступ до садиби за дуже поміркованою ціною у 10 євро.
КАСКАД ЛАНДШАФТНИХ ПАРКІВ
Розмаїтий спектр колекційних інтересів баронеси не обмежився експозицією антикваріату у власних апартаментах. Втілена у реальності рожева мрія Беатріс вдало доповнюється фантастичними краєвидами, котрі відкриваються з кожного вікна як на бухту Віль-Франш-сюр-Мер, так і на примхливі ботанічні композиції, що двома ярусами оточують садибу. Цікаво, що мозаїку рукотворних садів планувала сама баронеса, одягаючи дерев’яні каркаси на робітників та переставляючи їх у пошуках гармонічного розташування. Більше того, як член французького ботанічного товариства, вона достеменно розумілася на деревах і квітах.

Найбільшу площу відповідно до барочних уподобань хазяйки займає, звичайно, французький партерний парк, який барвистим квітковим килимом простягнувся перед балконом салону Людовика XV. Безперечною прикрасою його є танцюючий променад тендітних фонтанних струмочків, що особливо принадні у надвечірні часи. Враження від нього підсилює постійний музичний супровід, який нібито запрошує продовжити екскурс у глибину каскадного ландшафту, занурившись у пахощі величезного розарію та скульптурних композицій в античному стилі. На двох карнизах площею всього чотири гектари знайшлося місце не лише для дев’яти примхливих ботанічних міні-садів, але й для грецького гроту, римських аркад та палладіанської альтанки. І навіть японських бамбукових хащ. Дійсно, тут мимоволі згадуєш слова Джона Голсуорсі про те, що захоплення красою часом позбавляє нас відчуття плинності часу. Проте залишається ще варіант -- згадуючи подорож, продовжувати її.
Отже, в чому справа? Знову потрапивши до Ніцци, прийти на площу Джузеппе Гарібальді, де до сьогодення зберігся будинок, у якому він народився, і сісти в автобус за номером 81 та зійти на зупинці Passable. Дійсно, it’s possible…

ПОДІЛИТИСЯ:
ІНШI СТАТТI В РУБРИЦI Маршрут
Маршрут
18.09.2020
СИНЬООКА КОТОРСЬКА ЗАТОКА
Несподівано Чорногорія врятувала літо-2020. Українці скучили за європейськими краєвидами, чистенькими пляжами, стильними
Маршрут
23.12.2019
СПАДОК МАВРІВ ПІД СОНЦЕМ ІСПАНІЇ
Це батьківщина кориди, іспанська земля, на якій шаленець Дон Кіхот бився з вітряками. Тут, як і раніше, танцюють фламенко -
Маршрут
28.11.2019
МАДРИДСЬКА ОСІНЬ
Іспанію можна назвати величезним музеєм просто неба, адже кожний куточок цієї країни приховує безліч легенд, цікавих історичних
Маршрут
15.11.2019
ЗІ СМАКОМ РАВЛИКІВ І PINOT NOIR
Більшість мешканців Франції вважають, що Париж давно вже не той. Аби побачити справжню Францію, потрібно їхати до глибинки, туди,